Сьогодні відзначаємо Всесвітній день поезії

Щороку, 21 березня, відзначається Всесві́тній день поезії. Це свято започатковано ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО у 1999 році, вперше було відзначено 21 березня 2000 року. Про призначення поетів/поетес, роль поезії у суспільстві дізнаємося з уроку  української літератури «Призначення поета й поезії у вірші Лесі Українки “Слово, чому ти не твердая криця…”».

Що, якби видатні українські класики жили в сучасному світі? Який би вони мали вигляд, у що б одягалися? У 2017 році редакція сайту platfor.ma спробувала відповісти на ці запитання, одягнувши українських класиків у сучасний стильний одяг. Володимир Сосюра, Микола Хвильовий, Ольга Кобилянська, Марко Вовчок, Михайло Старицький…і образ Лесі Українки. Чорний гольф, червоний сарафан, стильне пальто, чоботи та сумка.

Якщо про можливі модні смаки Лесі Українки в наш час ми можемо лише здогадуватися, то творчість незмінно залишається актуальною незалежно від року. Теми любові, вибору та відповідальності, боротьби, волі, гармонії людини і природи, національно-визвольні мотиви, любові до рідної землі.

Максим Рильський писав, що якби треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, то цим словом стала б боротьба. При тому зброєю було б слово, а тримати її мали б поети. У літературних колах на межі ХІХ–ХХ століть точилася дискусія, у чому ж призначення мистецтва. Деякі митці проголошували ідею «чистого мистецтва» та пропагували відхід від реалій життя. Леся Українка найвищим призначенням мистецтва вважала служіння суспільному прогресу та визвольним прагненням народу. На її думку, мистецтво повинно будити «віру в можливість краси життя», «мати громадське значення», а не «бавити погляд і слух ситих, спокійних і загоджених людей».

Про роль митця в житті суспільства в контексті творчості Лесі Українки вам вже розповідали раніше. Пригадаймо поему «Давня казка» з 8 класу. Це історія про одну невідому країну, у якій жив Поет. Гарне Поетове слово допомогло графові Бертольдо здобути прихильність коханої, перемогти ворога, розбагатіти і навести лад у своїх володіннях. Згодом, коли правитель забуває про свої обов’язки і починає експлуатувати свій народ, саме вірші Поета стають грізною зброєю народу в боротьбі. Поет гине, але його нащадки продовжують його справу і борються за «правду нову». Поема порушує проблему ролі митця й мистецтва в житті, адже Слово здатне зворушити серця і душі людей.

Поговорімо сьогодні про ще один текст, у якому авторка утверджує силу мистецтва й високого призначення поета. Вірш, який вважають поетичним кредом авторки, «Слово, чому ти не твердая криця…». Написала цей вірш Леся Українка 25 листопада 1896 року. Він увійшов до збірки «Думи і мрії», цикл «Невільничі пісні». Саме в цей період вийшли додатки до Емського указу, які ще більше забороняли все українське. Текст став реакцією на події та втілив провідні мотиви боротьби та служіння високій меті:

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

У першій строфі поезії письменниця звертається до слова, яке повинне підіймати народ на боротьбу, а отже, «здіймати вражі голови з плеч». Авторка порівнює слово з крицею, з якої виготовляли зброю — мечі, шаблі тощо.

У другій строфі риторичні запитання трансформуються у стверджувальні інтонації:

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Це громадянська позиція авторки, яка ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри для боротьби з ворогом, гартувала слово кров’ю власного серця. Третя строфа — впевненість у доцільності своєї письменницької праці, адже її слова приносять людям утіху:

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

У наступній строфі — думка, що її «слово» може стати «кращим мечем на катів»:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Дві останні строфи сповнені переконання: художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона й гартує цю свою зброю.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Хто ж такі месники? Леся Українка розуміє, що боротьба буде нелегкою, будуть поразки і страшні жертви, але це не лякає її. Месники в поезії Лесі — це послідовники її ідеї, готові боротися за волю народу, допоки вистачить сили. Поетеса вважає, що слово може бути «мечем на катів» не лише в її руках. Лірична героїня звертається до слова, як до єдиного, що може її захистити, чим вона може добитися справедливості.

Відгукуючись про творчість Лесі Українки, Іван Франко назвав її «чи не єдиним мужчиною на всю новочасну соборну Україну», бо ж на той момент не було поета, що міг би силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою. Отже, в поезії «Слово, чому ти не твердая криця…» авторка переконує: слово має служити людям, давати їм наснагу до боротьби, ставати «мечем на катів». Саме поети (ті, до кого прислухаються, за ким ідуть) мають нести слово до людей.

За матеріалами уроку «Призначення поета й поезії у вірші Лесі Українки “Слово, чому ти не твердая криця…”» Юлії Йонець на освітній платформі «Всеукраїнська школа онлайн».