Пошук
«Сміливим маніфестом слова проти темного царства» назвав поему «Сон» Іван Франко, в якій незвичайно правдиво та широко розкрито Тарасом Шевченком реалії існування Російської імперії у середині XІХ ст. Здається, минуло два століття з дня написання поеми, а слова видатного митця реалістично звучать до нас зі сторінок «Кобзаря»:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком —
За край світа зазирає…
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Під час фантастичного польоту оповідач «переносить» читача з України до Сибіру, а звідти – до Петербурга й знайомить із державно-бюрократичною машиною імперії, її політичним устроєм та примарною «силою царизму». Незважаючи на реалії, описані в поемі, митець засвідчує у віках, що найбільша європейська держава «зустрічатиме своє сонце вічно»:
І все-то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зострічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
Ніхто його не додбає
І не розруйнує…
Поема «Сон» була написана Тарасом Григоровичем ще у 1844 році. Ці правдиві слова стали основним аргументом обвинувачення і під час розправи над Кирило-Мефодієвським братством Тарас Шевченко отримав найсуворіше від усіх покарання від російського царя, його — художника, поета — було відправлено в солдати із забороною писати і малювати.
Всеукраїнська школа онлайн: