Клік до знань. Як пандемія змінює шкільний процес в Україні та Естонії

«Рік в онлайні: як впоралася система шкільної освіти з викликами пандемії? Досвід України та Естонії», — таку назву мала панельна дискусія, організована 23 березня Українським кризовим медіа-центром у співпраці з Естонським центром східного партнерства. У ній взяв участь заступник директора УІРО Юрій РИБАЧУК. Пропонуємо вашій увазі матеріал Ігоря Данилова, опублікований на сайті Українського кризового медіа-центру, в якому детально висвітлено зміст дискусії.

Карантинні обмеження, у яких вже рік працюють українські школи, загалом знизили якість освіти. Це доводить соціологія. За даними опитування, проведеного Українським інститутом майбутнього, 72% респондентів вважають, що з введенням дистанційних інструментів та методів навчання стало ще гірше.

У профільному міністерстві погоджуються з тим, що галузь не була готова до такого перебігу подій, однак, багато що вдалось напрацювати. Що саме – розказали учасники панельної дискусії «Рік в онлайні: як впоралася система шкільної освіти з викликами пандемії? Досвід України та Естонії», організованої Українським кризовим медіа-центром у співпраці з Естонським центром східного партнерства.

Чи не головною проблемою, з якою українські школи зіткнулись навесні минулого року, була відсутність досвіду в організації дистанційного навчання. Його мали лише 182 навчальних заклади з 14800. До того ж, впровадження такого формату ускладнювала слабкість мережі інтернету.

«2600 шкіл мають інтернет зі швидкістю менше 30 мегабіт. Причому 43 заклади в 5 областях взагалі не мають підключення до інтернету. Це не дозволяє в повній мірі використовувати елементи дистанційного або змішаного навчання», – зазначив Юрій КОНОНЕНКО, начальник головного управління загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти та науки України.

Ситуація була б ще гірше, якби в 2019 році держава не виділила майже півтора мільярда гривень на заходи з підвищення освіти. Тоді ці гроші здебільшого спрямували на підключення до швидкісного інтернету (700 мільйонів гривень) та придбання нового комп’ютерного обладнання (300 мільйонів гривень). Як розподілити – вирішували органи місцевого самоврядування.

Робота в цьому напрямі триває. У бюджеті 2021 року на заходи, пов’язані з COVID-19 в частині освіти, виділено понад мільярд гривень. Ці кошти, підкреслив Юрій КОНОНЕНКО, направлять для облаштування комп’ютерним обладнанням робочого місця вчителя. Передусім – закупівлю ноутбуків для організації дистанційного навчання.

Разом з тим держава продовжує шукати партнерів для допомоги освітянам. У якості успішно реалізованих кейсів уряду вже є, що показати. Серед них – Студія онлайн-освіти EdEra. Понад 50 тисяч вчителів скористалися цим онлайн-курсом, створеним за підтримки Швейцарської конфедерації. Завдяки меморандуму з «Майкрософт Україна» для налагодження процесу онлайн-занять педагогічні працівники змогли безкоштовно застосовувати центр командної роботи Microsoft-Team World Education. Використовувати певні ресурси дозволяє подібний меморандум з «Google Україна». Ще один проект – платформу «Дія. Цифрова освіта» вдалось реалізувати разом з Міністерством цифрової трансформації України, а у співпраці з громадською організацією «Смарт-Освіта» розроблено посібник методичних рекомендацій для організації дистанційного навчання.

Однак найбільш відомим проектом стала «Всеукраїнська школа онлайн». Про те, як вона з’явилася і який вплив справила на організацію освітнього процесу в умовах пандемії, розповів Юрій РИБАЧУК, заступник директора Українського інституту розвитку освіти.

«З’ясувалося, що потреба у такому ресурсі в суспільстві надзвичайно велика. Навесні уроки виходили в ефірі провідних телеканалів країни і транслювалися в YouTube-каналі Міністерства освіти і науки. Проект стартував 6 квітня, і буквально за добу цей канал набрав 50 тисяч підписників. За тиждень кількість переглядів відео вже досягла 3,5 мільйонів. Що стосується телевізійної аудиторії, то деякі провідні канали за неї конкурували між собою», – підкреслив він.

До цього освітній простір в Україні жив за традиційними правилами. Діти ходили до школи, вчителі занурювались в навчальні плани, а єдиною онлайн-формою комунікації вважався Вайбер. З появою Всеукраїнської онлайн школи у суспільстві спалахнув новий інтерес до освіти.

Це стосується не лише дітей, зазначив Юрій РИБАЧУК. Було видно, що на онлайн-уроки англійської мови, наприклад, заходять переважно особи у віці від 18 до 53 років. Українську мову і літературу вивчає учнівська молодь. Справжнє здивування викликав неабиякий інтерес до Руханки. Хто міг уявити, що фізична культура онлайн увійде до трійки найбільш популярних предметів. Це спричинило справжній бум серед молоді. Учні самі знімали відео і викладали у популярну мережу Тік-Ток. Деякі з них набирали до 10 мільйонів переглядів.

А ось ставлення з боку батьків, вчителів та директорів шкіл до нового формату навчання було здебільшого негативним, що довели результати семи моніторингів якості дистанційного навчання, проведених Державною службою якості освіти. Дорослі виступали за те, щоб учні скоріше повернулись за парти. Самі ж учні сказали, що їм надзвичайно подобається навчатися в такому режимі – третина хотіла б продовжити й надалі.

Зроблені висновки лягли в основу нового формату «Всеукраїнської школи онлайн», яка стартувала 11 грудня. Її заснували Міністерство освіти і науки та Міністерство цифрової трансформації. Замовником був Український інститут розвитку освіти. Виконавцем – громадська спілка «Освіторія».

На сьогодні платформа містить відеоуроки, тести і матеріали для самостійної роботи з 18 предметів. Це фактично шкільна програма від української мови і літератури до математики і мистецтва. Усі уроки об’єднані в курси. Принцип, за яким будується урок – мікронавчання. Він складається з невеликої відеолекції до 7 хвилин, конспекту та завдань для самоперевірки. По завершенню можна побачити свій прогрес. Зараз на сайті представлені 73 курси, понад 1000 онлайн-уроків з 18 предметів для учнів 5-11 класів. У розробці цих уроків взяли участь 80 вчителів зі всієї України. З ними працює команда з 43 методистів.

Що цікаво, на платформі 140 тисяч зареєстрованих користувачів зі 100 країн. Серед них – США, Канада, Нідерланди, Велика Британія, Польща, Німеччина.

«Ми плануємо розширити кількість самих курсів. Маємо інтерес від зацікавлених організацій у розміщенні на платформі курсів лідерства, розширення лінійки іноземних мов. Є інтерес розробити онлайн-курс кримсько-татарської мови», – заявив Юрій РИБАЧУК.

Також в планах на цей рік довести кількість уроків до 3,5 тисяч. Це дозволить повністю тематично і календарно покрити шкільну програму року навчання для учнів 5-11 класів. Потім – з 2022 року – ставиться завдання охопити проектом ще початкову школу. Серед новацій, які очікують незабаром – відкриття на платформі кабінету вчителя. Він зможе формувати клас, бачити активність учнів, проводити оцінювання та готувати необхідну звітність.

Значна увага приділяється створенню мобільних додатків в операційних системах IOS та Android. Статистика підганяє: понад 50 % глядачів дивилися уроки на Ютуб-каналі саме у телефоні. На думку спікера, це значною мірою марнує міф про те, що школа у смартфоні неможлива.

Хто хоче це заперечити, хай їде до Таллінна, і подивиться, яку роль у навчанні сьогодні відіграє телефон. Про те, як це працює, у режимі онлайн розповів Георгі ЛАГВІЛАВА. Він працює адміністратором системи eKool Талліннської 53-й середньої школи.

Це звичайна школа звичайного району столиці. Проте в уявленні українців технічне оснащення цього навчального закладу — це щось захмарне. У кожному класі є проектор для вчителя. Усього ж налічується 150 настільних комп’ютерів, 110 ноутбуків, 60 планшетів, 200 комплектів для занять технологіями, що допомагають маленьким дітям вивчати IT-світ.

З приходом пандемії місто Таллінн допомогло школам у додатковому оснащенні робочих місць вчителів. Тепер у кожного з них є веб-камера і навушники, і можна легко організувати дистанційний урок. Все це фінансується за рахунок бюджетів місцевих самоврядувань та європейських структурних фондів.

А ще у школі повне покриття wi-fi, що забезпечує безкоштовний доступ дітей до Інтернету у будь-якій точці.

Естонська модель онлайн-освіти – лише один з результатів масштабної кампанії зі створення у країні потужної Е-держави.

«Все почалося в 1996 році з реалізації національного проекту, метою якого було забезпечити всі школи інтернетом, оснастити новими комп’ютерами і відкрити кабінети інформатики,» – згадує Георгі. – «Проект підтримувався американськими компаніями IBM і Microsoft. Врешті-решт, все розрослося до такого рівня, що у 2013 році проект перетворився у фонд, участь у якому разом з державою взяв естонський IT-бізнес. Згодом, в 2020 році фонд трансформувався у департамент освіти і молоді як окремий інститут».

Тепер предмет «Інформатика» естонські учні вивчають з першого класу, а уряд та самоврядування активно підтримують будь-які ідеї молоді. Проект, пов’язаний з IT, наприклад, має дуже великі шанси отримати фінансування у конкурсі, який наприкінці кожного навчального року проводить муніципалітет Таллінна.

Яким би не було ставлення до новітніх технологій, у країні розуміли, що комп’ютер не в змозі замінити школу. Але як задіяти його в навчальному процесі, та об’єднати школу, родину і управління освіти? Коли у 2002 році приватна компанія взялася створити для цього цифрову платформу eKool, ніякого Covid-19 в світі не існувало. Мотиватором було інше – природна практичність естонців. Традиційному паперовому шкільному журналу вони захотіли знайти заміну. І знайшли.

Спочатку все працювало так: вчитель ставив дату, оцінку, давав домашнє завдання і робив зауваження. Учень і батьки могли вдома відкрити, подивитися оцінки, зауваження, домашнє завдання.

Потім функціонал розширили. З’явились предметні журнали. Крім того, кожен учень тепер має своє портфоліо з першого класу. Воно містить всі отримані оцінки, результати іспитів, зауваження вчителів, довідки, документи – все це знаходиться у системі. У ній можна отримати будь-яку звітність – від пропусків і виставлених оцінок до того, чи перевіряють батьки те, як навчається дитина.

Завдяки eKool школа не займається набором дітей. Наприкінці травня у навчальному закладі відкривають систему, і бачать, скільки призначено учнів, які батьки підтвердили, які відмовилися від місця в школі.

Один з компонентів платформи – так звані розвиваючі бесіди. Їх двічі на рік класний керівник проводить з кожним учнем. Запрошує батьків, разом обговорюють цілі на навчальний рік. Наприкінці року збираються тим самим складом, і говорять проте, що зроблено і завдяки чому. Все це знаходить відображення в системі eKool. Комунікаційні можливості платформи досить розвинені. У ній є форум, який працює за принципом месенджера. Можна спілкуватися між собою або створювати окремі групи.

«Звичайно, не все так безхмарно,» – визнає спікер. – «Великою проблемою в користуванні системою стають навантаження на сервер, коли закінчується триместр або чверть, і вчителі всієї Естонії заходять в eKool виставити оцінки. Це нерідко призводить до колапсу, і з цим навіть в нашій Е-державі впоратися складно».

Однак досвід Естонії – це не лише створення освітньої платформи. У країні активно займаються підвищенням кваліфікації вчителів. Для цього існує багато курсів, на які кожний освітянин може записатись у зручний для себе час. Навіть серед навчального процесу.

Наступна мета не менш амбітна: в країні хочуть, щоб всі іспити і тести проводилися в онлайн-режимі. Так зручніше учням і тим, хто їх перевіряє. На цьому тлі амбіції України з діджиталізації навчального процесу поки що виглядають скоріше як бажання дитини, яка вперше переступила поріг школи. І справа не тільки у покритті інтернетом. Як завести в онлайн сільську місцевість, де мешкає чимало багатодітних сімей, у яких жодного комп’ютера, і тільки один-два старих телефони?

Про це та інше говорили черкаські журналісти, яких Вікторія ЗАБІЯН, координаторка пресцентру УКМЦ, запросила до дискусії.

«Як ми вирішували проблему нестачі техніки у дітей? – поділився досвідом Георгі ЛАГВІЛАВА. – Влада Таллінна дозволила школам видавати учням всю наявну техніку. Ми практично роздали всі ноутбуки і планшети. Мало не дійшло до роздачі настільних комп’ютерів».

Окрім цього, в Естонії з’явилася некомерційна організація «Комп’ютер кожному школяреві». Двоє людей, незалежних один від одного і державних структур, стали ланкою між бізнесом і учнями. Вони звернулися до всіх великих фірм з пропозицією передати учням робочі, але вже не діючі комп’ютери.

Чи можливо це в Україні? Хтозна. Поки єдине, що об’єднує дві країни в питаннях освіти – обмеження, викликані COVID-19. З іншого боку, саме пандемія, як це не парадоксально звучить, може стати драйвером новацій в освітянській галузі. І це слід розуміти всім – і державі, і великому бізнесу.

Джерело публікації та знімків – Український кризовий медіа-центр

Відеозапис дискусії можна переглянути за цим посиланням